Таке у нас життя було... Трофеї з Берліну. Дійшла до самого Берліна, але трофеїв, як всі, не брала. Тільки в якомусь розтерзаному німецькому будинку зняла зі стіни оцю гравюру. Невідомий німецький ремісник намалював озерце і будиночок, з дверей якого визирає німецька дівчинка і посміхається глядачеві.
В кінці ряду стояла згорблена бабуся, схилившись над рядном, на якому вона старанно порозкладала виставлені на продаж речі.
Половець зупинився біля неї, розглядаючи нехитрий набір старих, як сама бабуся, предметів. Стопка з синього скла, мабуть, залишилася одна, інші порозбивалися, офіцерський ремінь, ще за часів війни, хтось із родичів прийшов живий, поклав на шафу, там і пролежав п`ятдесят років, невеличка гравюра, німецька, вже потьмяніла від часу, котушка з нитками…
- Купіть що-небудь, - тихенько попросила бабуся, - буде на хліб… За гривню віддам…
Половець нахилився і підняв з рядна гравюру. Невідомий німецький ремісник намалював озерце, біля самого озерця маленький чистенький будиночок, з дверей якого визирає німецька дівчинка і посміхається глядачеві назустріч.
У Половця тьохнуло серце. Він згадав, як повернувся з війни його батько, а вони всі стояли навколо нього і з цікавістю дивилися, як той витягує з речового мішка всім подарунки.
Наостанок батько витяг звідти невеличку картинку і прибив на стіні у світлиці.
- Будемо прилучатися до культури! – сказав він дітям.
Але через півроку трапилася пожежа, згоріла хата а з нею і та картинка на стіні. Тепер Половець знову тримав її в руках.
- Скільки ви за неї хочете? – спитав він бабусю і голос в нього мимоволі затремтів.
- Скільки дасте, - відповіла та, з надією дивлячись на несподіваного покупця.
Половець витягнув п`ять гривень і простягнув бабусі. Та взяла їх і щасливо повторювала йому услід:
- Дай Боже вам здоров`я… Дай Боже…
Вона теж, як і його батько, була на війні. Дійшла до самого Берліна, але трофеїв, як всі, не брала, згадувала своє розтерзане, над Синюхою, село, не хотіла бути схожою на тих, хто це робив.
Тоді і познайомилася з таким самим, як вона, автоматником. Його принесли до них пораненого, вона робила йому перев`язку.
Коли відправляли у тил, спитала його:
- А де твої речі?
Він підтягнув до себе казанок і посміхнувся їй:
- Оце в мене і все!
Потім додав:
- Краще дайте я вас намалюю!
І поки вона вагалася, що робити, він швидко на якомусь листочку накидав її обличчя.
Після дівчата дивувались:
- Точно ти!
І тоді вона вперше в якомусь розтерзаному німецькому будинку зняла зі стіни оцю гравюру. Якщо зустріне його, то покаже, що і вона цікавиться мистецтвом. Але автоматник більше не зустрівся.
28.09.2003р.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
