Погляди на модернизм, на твори Джойса, Пруста, Кафки та інших його представників, з різних точек зору. Деструктивна руйнівна сила, формальни пошуки підсвідомого чи великий експеримент ексцентричного генія, магичне писання архііндивідуалізму? Особисті враження від творів Джеймса Джойса.Моя цікавість до цієї теми виникла після читання анотації до книги «Доктор Живаго».
«Книга, удостоенная высшей из литературных наград мира – Нобелевской премии. Книга, равная, пожалуй, только «Уллису» Джойса, «В поисках утраченного времени» Пруста и «Доктора Фаустуса» Манна. Реализм протекающий в «реализм мистический». Слово прозаическое, обретающее силу Слова высокой поэзии, - вот лишь немного из того, что можно сказать о романе «Доктор Живаго».
Очевидно, автор цього висказування - великий шанувальник модернізму Дмитро Биков.
Спочатку звернемося до думки українських радянських письменників.
Здається найглибше осягнув цю тему Павло Загребельний.
Втрата читацького інтересу до роману на Заході пояснюється тією деструктивною руйнівною силою, яка таїться в творах основоположників сучасного літературного модернізму – в «Улісі» Джойса, в «Пошуках втраченого часу» Пруста, в «Процесі» і «Замку» Кафки.
…Їх цікавили тільки нескінчені формальні пошуки для передачі свідомих і підсвідомих душевних станів людини, література в їхніх руках стала самоціллю, інструментом для самої себе.
Написані цілі бібліотеки романів і повістей, які жодна нормальна людина неспроможна прочитать від початку до кінця.
…Рядовому читачеві годі було й думати продертися крізь них до здорового глузду (тим більше, що й сам Джойс не дуже прагнув до здорового глузду, а намагався піймати невловиме: людську свідомість. ..щось на кшталт пошесті…
Деструктивна руйнівна сила модернізму. Відкинули характер, зруйнували сюжет, забули що це двосторонній процес, тих хто творить і хто сприймає.
Протокольний опис подій. Джойс – знаряддя вбивства роману як жанру.
Автор не творець, не мислитель, не художник – поштова скринька, однозначність, одномірність, епігонство, низька самоосвіта, низький емоційний рівень, бідність мови. Запаморочення, зарозумілість, самовпевненість.
З віком час ущільнюється, «знижується енергія мислі» - Л.Толстой.
Доповнимо словами Михайла Слабошпинського.
Вона не захаращена термінологічною еквілібристикою, котру так полюбляють представники молодих наукових генерацій, демонструючи комічний професійний снобізм і мовби відганяючи читача від своїх текстів.
Манн Генріх подалі від того що цікавило Томаса: від Шопенгауера і Ніцше, від «могутнього духовного тяжіння до патології… до сил підсвідомого, до безодні, безформності, хаосу». Загибель старої Європи, агонія супроводжувалась загостренням естетичної вразливості, небачено витонченого декадентського мистецтва. Буденброки - панахида по старій Європі.
Жан-Поль Сартр - «чемпіон з усіх можливих суперечностей; філософських, естетичних, політичних – яких завгодно».
В. Єрофєєв
Ніцше – нащадок польських графів Ніцьких. Нестерпно проникливий розум і постійно розбите хворобливе тіло. Він жбурляє в деградоване людство останню притомну книгу «Антихрист».
Олександр Бойченко. Мої серед чужих.
Хоча для нашого сучасника така альтернатива з’являється у примарах різнорідного мракобісся, яке називають постмодернізмом, суттю чого – втеча. Обвали свідомості.
С.М. Квіт
А тепер надамо слово західним письменникам.
Точність – ввічливість письменника.
Жюль Верн
Уліс викликає у читача принизливе відчуття власної меншовартості.
К.Юнг
Це роман не для читання: його треба бачити і чути.
Бекет
Екзестенціоналізм – сприйняття світу через власне існування.
Не впускайте абсурд у свою душу.
Старше покоління свої ідеали давно проїло, пропило, проспало.
Розгніване покоління втрачених ілюзій і зруйнованих мрій.
Марен Гласко.
Пекло – це інші люди.
Ж-П Сартр.
Постмодерна конвенція Мазоха: дотримання правил гри, театралізація, умовність, амбівалентність і раптовість.
Сьорін К’єркогер. Співець абсурду, а не мудрості цього світу, віри, а не розуму, хоча від неї Бог.
«Уліс» Джойса - модерність. Фрейдистські комплекси, склубоченість стилю, тривожний сигнал про неможливість зображення людини 20-го століття звичайними художніми засобами. Всі нутрощі вивернуті, як на картинах Пікассо – цього малярського пророка деформацій. Чим слабіший інтелект, тим сильніше тваринне.
Боргес.
Камерний, для естетів, стилістично кабалістичний хаос…
Оголюються все більше й більше, і чим більше оголюються, тим більшу відразу викликає секс.
Д.Лоуренс
А ось зовсім інша точка зору.
Самый великий нобелевский лауреат – это Джойс, которому не дали Нобеля. Для меня Джойс - все-таки самый влиятельный писатель 20-го века.
Дмитрий Быков
Отрешение от действительности и вольная жизнь среди грез, …когда другие только стонут, болеют и умирают.
Бальмонт
Изумительная книга. Великая книга… вы не понимаете ее потому, что у вас времени нет. А у меня было много времени, я читала по пять часов в день и прочла шесть раз. Сначала у меня тоже было такое чувство, будто я не понимаю, а потом все постепенно проступило, - знаете, как фотография, которую проявляют. Хеменгуэй, Дос Пассос вышли из него. Они все питаются крохами с его стола.
А. Ахматова об «Уллисе» Джойса
Эта книга – лунный камень, заброшенный в нашу литературу, великолепное, фантастическое, единственное в своем роде произведение, героический эксперимент архииндивидуализма, эксцентрического гения. Он ни на что не похож, и поэтому у него не будет последователя. Человек-метеорит, полный темной первозданной силы; книга-метеорит «парализующего» искусства, подобное современному варианту магических писаний… Как бы ни было, именно поэтому такое достижение окончательно и недвижимо: эта книга - неповторимый раритет – остается странной глыбой, ничем не связанной с полным животворящей силы миром вокруг нас. И если время ее сохранит, ее, вероятно, станут почитать, как почитают голос всех Сивилл.
Стефан Цвейг
Д. Джойс – великий ирландский писатель, классик и одновременно разрушитель классики с ее канонами, человек, которому более чем кому-либо обязаны своим рождением новые литературные школы и направления 20-го века. Роман «Улисс» (1922) – главное произведение писателя, определившего пути развития искусства прозы и не раз признанное лучшим значительнейшим романом за всю историю этого жанра. По замыслу автора «Улисс» рассказ об одном дне, прожитом одним обывателем из одного некрупного европейского городка – вместил в себя всю литературу со всеми стилями и техниками письма и выразил все, что искусство способно сказать о человеке.
Аннотация к двухтомнику. Санкт-Петербург. 2012.
Є й більш зважені думки.
Я вірю в самостійну веселість мистецтва, великого розчинника ненависті і глупоти.
Томас Манн
Творець«перебуває у демонічній владі свого генія і повинен виконувати те, що цей останній йому предписує».
Гете
Запаморочливо-пряне, п’янке підсоння раннього модернізму з його зреченням простоти, неспокушеності – і культурування тепличних «квітів зла», намагання будь-що зазирнути в заказане. Наркотичні збудники, які розширюють свідомість і збагачують колекцію неймовірних вражень.
Двоїсте використання поняття божевілля поетом-візіонером Вільямом Блейком як відчудження від інертних конвенцій і звичок.
Коли страждальці, човгаючи підошвами, проходять повз тебе, треба хутчій ставати в чергу за тими, хто любить сміятися.
Ірвін Шоу «Богач, бідняк»
На завершення особисті враження від «творів» Джеймса Джойса.
Словесный понос.
Предтеча интернета – большая куча мусора, где иногда блеснут достойные вещи.
Пустой базарный разговор – но человек образованный, и изредка что-то проскакивает (хорошее слово). Сказать особо нечего, но очень хочется.
А. Ахматова что-то там находила, но находила не у него, а у себя и в себе. Наверное, под мерный шум пустых фраз ей так легко думалось о своем.
Вочевидь, дуже розумним людям теж іноді хочеться прочитати на двадцяти сторінках про перебування в туалеті, мастурбації, зів’ялу і зопалу пи … (ку) і т.д. Буває.
Пустой день пустого человека, и так 900 страниц. А еще 400 страниц комментария, что автор якобы хотел, но не смог.
Нікчемна книга про нікчемне життя нікчемної людини, написана для нікчем. Бачте, вони такі, як і ми.
Читацький досвід свідчить, що якщо автору нічого сказати на перших п’яти сторінках, то інші 900 можна не читати.
Хоча справжній талант просто зобов’язаний потягти чорта за хвіст, але це не той випадок.
Блукачі над Безоднею.
Не треба плутати неповторність цього та потворність свого власного світу.
Ніхто не може так писати, як Лев Толстой чи Тарас Шевченко, ніхто не може так малювати, як Да Вінчі, Мікеланджело чи Рєпін, от і доводиться випєндрюваться, викаблучуватися й придурюватися. Начебто «я так бачу». А треба натягати окуляри світової культури й тяжко працювати.
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
