Київ – це сакральне місто борні, протистояння і непокори. Це і київські гори, а гори – символ: вміння піднятися над несуттєвим і дрібним. Поруч є змієподібні урвища. Звивистий змій – символ відносності й рухомості, межі між добром і злом, що виключає прямолінійне, чорно-біле трактування.
Київ – особливе місто й особливе місце слов’янського світу.
Почнемо з відомого вислову: «Киев – мать городов руських». Тут все загадка. Київ, город – чоловічий рід. Чому мать, жіночого? Роздраконемо дракона.
Київ: Змії й Лисі Гори.
Київ – це київські гори. А є ще Каневські, знаменита Тарасова гора, ще 40-метрові гранітні скелі Хортиці – мрія альпіністів та скелелазів. Вони тягнуться з півночі на південь на рівнині Наддніпрянщини. Київ підіймає, тягне до гори. Але тут же поруч змієподібні урвища, та й самі київські гори – це не лише храми, а й Лисі гори.
Звивистий змій – це своєрідний символ відносності й рухомості, межі між добром і злом, символом чого є відчуття міри «що занадто, то не здраво», що виключає прямолінійне, чорно-біле трактування цього поняття.
Гори – це теж символ. Вміння піднятися над несуттєвим і дрібним, піднятися вище себе, щоб побачити більше й порівняти.
Символом такої гори є і наш Огуз, який розташований в центрі рівнинного степу, де немає лісів, пагорбів, урочищ. З нього відкривається неймовірний обсяг горизонту.
Неподалік були насипані кургани військової частини, на вершинах яких стояли локатори, з яких було видно берег турецький, не видимий від розташованих значно південніше, але на рівні моря локаторів у Скадовську.
На відміну від гостроверхих пірамід, вершини наших великих курганів були плоскими, й там, очевидно, відбувалися якісь дійства-чародійства.
Ф. Тютчев писав про Південь Росії: «там арена предопределила ей великой будущности».
Він був у Києві у липні-серпні 1869 року й писав поету А.Н. Майкову: «Да я Киевом остался совершенно доволен. Он оказался принадлежащим той редкой категории впечатлений, оправдывающей чаемое. Да, замечательная местность, закрепленная великим прошедшим, и очевидно предназначается для еще более великого будущого. Тут бьет ключом один из самих богатых родников истории. Какой-то новый мир, какая-то новая своеобразная Европа».
Губернатор Києва Андрій Миколайович Муравйов був у захваті від цього міста. Він видав книгу «Київ та його святині», яку надіслав Тютчеву, а поет відповів йому:
Там, где на висоте обрыва
Воздушно-светозарный храм
Уходит выспрь – очам на диво
Как бы парящий к небесам,
Где Первозванного Андрея
Еще поднесть сияет крест –
На небе Киевском белея...
Муравйов називав «предания вымыслам чувственным, которые на самом деле несут в себе высшую правду, идеальных устромлений человеческой души; сухой рассудок не должен опустошать человеческую душу».
Це все те, що підносить над сьогоденням, буденщиной і веде людину до висот духовності, що викликає молитовну таємничість сокровенних слів.
Це добре відчували російські царі, які поряд зі старою столицею – Москвою та новою – Петербургом шанували древню столицю – Київ.
Влітку 1706 року в Києві перебував Петро Перший. В його будинку на Костянтинівській вулиці 6/8 пізніше розташовувалися різні установи та контори, а наприкінці 18 століття розміщувалася божевільня.
Коли Єлизавета Петрівна в 1744 році відвідала Київ, то її прийняв у своєму будинку настоятель Києво-Печерської лаври архімандрита Тимофій (Щербицький). Він же став ініціатором будівництва царського Маріїнського палацу. Та будівництво палацу йшло поволі. Воно почалося в 1745 році, а було завершено в 1752, а ось оздоблення інтер’єрів затяглося до 1760-х років, через Семирічну війну із Пруссією. Тут у 1781 році побував великий князь та майбутній недолугий імператор Павло, а в 1787 році – Катерина Друга.
Готуючись до візиту Олександра Другого, в 1787 році палац знову реконструювали. В 1874 році поруч розбивають Палацовий парк. Чималі гроші на його будівництво виділила дружина Олександра Другого Марія Олександрівна. Так палац став Маріїнським, а парк Олександрійським. Палац двічі горів: у 1812 та 1819 роках.
Поруч з цим палацом розташовувалося закляте Провалля, тому перебування в палаці не йшло коронованим особам на користь. Саме в ньому дружина Олександра Третього Марія Федорівна зустріла новину про відречення свого сина Миколи Другого. А вже в 1939 році на місці провалля було збудоване приміщення Верховної Ради.
Київські гори не лише підіймають ввись. Вони тісно пов’язані з містикою. Всі вони лисі, адже на верхів’ях дерева не ростуть, не вистачає вологи. Вони височили над Києвом своїми голими, безлісими, лисими вершинами. В той же час майже всі вони пов’язані з відьмами. Так, перша назва Замкової гори – Києвиця (тобто відьма), Старокиївська – це гора Змія, поруч з Замковою – Хоривиця; Щековицю (гора змія) називають також Олеговою, на Видобучах – Дівич-гора. Кисилівка названа на честь Адама Киселя, останнього воєводи Києва, поруч – Флорівський монастир з кладовищем, Щековиця теж поруч з кладовищем. Неподалік від Володимирської гірки – Хрещатицька, або Чортова гора.
Андріївський узвіз зміїним зигзагом об’єднує верхнє й нижнє місто. Це єдина вулиця, де номери будинків ідуть не від центру, а до центру. Царевич, майбутній Олександр Третій, жив тут в останньому номері на Андріївському узвозі.
Якби в противагу негативу лисих гір, на них або поруч побудовано безліч християнських храмів, які, знову ж таки, стоять на місці поганських капищ. Їх у Києві близько трьохсот.
Вот стою на горе на Владимирской,
Шире высь – не вымчать и перу.
Там когда-то, рассиявшись в выморозке,
Киевскую Русь оглядывал Перун.
В. Маяковский
Андріївська церква побудована на місці храму Перуна. Перший камінь в фундамент її забудови поклала ще Єлизавета Петрівна. Будівництво тривало в 1781–1800 роки, але фундамент підмивали ґрунтові води. Врешті будівництво було завершено, але в 1828 році буревій зірвав купол. У 1900 році блискавкою було пошкоджено центральний купол. Це єдина церква, яка не має дзвіниці, під нею знаходиться джерело, і вважається, що після першого удару дзвону воно прокинеться, зруйнує церкву, а вода заллє весь Київ.
Митрополит Філарет (Амфітеатров) відмовився освячувати пам’ятник Володимира в 1852 році, а виступив з ініціативою побудувати Володимирський собор. Гроші почали збирати одразу. Початковий проект було затверджено Миколою Першим, але грошей на цей грандіозний проект явно не вистачало. Після візиту Олександра Другого, в 1875 році будівництво було відновлено. А ось відкрили собор лише в 1896 році в присутності Миколи Другого та його дружини. Так що довгобуди – це не лише прикмета нашого часу.
Невеликий Флорівський монастир з’явився біля підніжжя Замкової гори чи не в 15 столітті. Новий стимулом для розвитку обителі став переїзд до неї чорниць Вознесенівського монастиря у 1712 році. Будівлі монастиря були переважно дерев’яними, і під час пожежі 1811 року він згорів., забравши життя майже 40 монахинь, які намагалися врятувати стародавні ікони. Поруч існує великий цвинтар цієї обителі.
Під Кирилівським монастирем розташовані зміїні печери. Коли їх почали розчищати (адже за переказами саме там сховані скарби), в стінах монастиря з’явилися тріщини. Обстеження зупинили, і входи замурували. За переказами, юродивий цього монастиря Феофіл попередив Миколу Першого про поразку в Кримській війні. Поруч розташована психіатрична лікарня, де Врубель малював своїх демонів. Інженер Геншванд, який будував нові приміщення для цього закладу, сам помер у божевільні. Така ж доля спіткала й одного з її останніх директорів.
Ти тут, в повітрі ми однім,
Твоя присутність – наче місто,
Як тихий Київ у вікні,
Що дзвонів променів є вмістом.
Б. Пастернак
«Мир искусства» выше всего земного, у звезд. Там он царит над миром таинственно и одиноко, как орел на вершине снеговой», – писав художник Бекет.
«Київський простір має прямі виходи в інші світи, ці виходи зображено Булгаковим, але не названо», – пише в своєму дослідженні «Майстер і Місто» М. Петровський. Він же пише, що у надрах київського роману «Білої гвардії» теж ховається свій диявол – Воланд.
У вересні 1941 року Київ відвідав спадкоємець темних знань і лицарських орденів, фюрер СС Генріх Гіммлер.
Для того щоб навчитися літати, тобто стати справжньою відьмою, треба пройти посвячення на Київській Лисій горі. Бажано – в особливу Вальпургієву ніч – 1 травня, або, в крайньому випадку, на Хеловін, останній день жовтня. Саме тут, очевидно, готувалася до польоту Маргарита.
Але за прагнення висоти треба платити. Свого Майстра і Маргариту Булгаков почав писати майже одразу після смерті великих мрійників – Гріна та Волошина.
В свою чергу, поштовхом для написанні «Блистающего мира» Гріном стала майже одночасна загибель О. Блока та М. Гумільова, що, як і Друт, вміли літати. «Мы, одиноки среди множества нам подобных, живем по другим законам».
Але за здатністю до польоту, до висоти слідує невідворотна розплата: поклик до низу, земля тягне до себе, і – смерть.
В Києві працювали Васнецов, Нестеров, Врубель, любив це місто Параджанов. Жили, любили й славили місто Ахматова, Бєлий, Булгаков, Блок, Бердяєв, Купрін, Маяковський, Мандельштам, Таіров, Вертинський. Луначарський народився в Полтаві, але навчався в київській гімназії.
А ось Лев Толстой це місто не любив: занадто багато було в ньому церков, монастирів та монахів. Лише один раз він наважився приїхати в Київ, до своєї сестри, яка тут проживала. Толстой приїхав, пішов оглядати місто… і зник на три дні. Виявилося, що всі ці дні він провів у розмовах зі звичайним монахом з Києво-Печерської лаври. Толстой не раз потім згадував, що більш розумної людини він не зустрічав.
Київ – це місто борні, протистояння і непокори. Навіть Святослав не знаходив тут собі місця. Більшовики довго не наважувалися зробити його столицею УРСР. Лише в 1934 році, знищивши та позакривавши багато храмів, вони перенесли столицю з Харкова.
Гітлер зробив столицею Рейкомісаріату Україна, до якого відносився і північний Кавказ, місто Рівне. Він приїжджав в Україну. Був в Полтаві та Запоріжжі, де ледь не потрапив у полон, але в Києві не був. Як не були у цьому місті ні Ленін, ні Сталін. Київ – це місто М. Хрущова. Врешті 1 грудня 1992 року Київ забив останній цвях в домовину конаючої імперії.
День захисника Києва Архангела Михайла – 21 листопада, це день початку обох Майданів.
