Химерний Київ

 

Київ – місто, в якому «містичне» існує поряд зі святим. Тисячу з лишком років тому на місцях язичеських капищ почали будувати православні церкви. На «відьомських лисих горах» постали численні храми. Давнє місто – суцільне переплетення грішного з праведним.

Я вважав, що вичерпав тему свого чарівного Києва, але назбиралася нова інформація, яка доповнює наші знання та розуміння цього казково-чарівного міста.

Отож, почнемо з лисих гір. Чому вони «лисі»? Тому що на їхніх верхівках вирубали ліс і будували поганські капища-святилища. На багатьох з них потім возвели православні храми, й вони стали «святими». Ті ж, які в силу різних, в тому числі й містичних причин, лишилися незабудованими, оголосили місцями збору нечистої сили.

Про головну Лису, або Дівич-гору на Видобучах, я написав досить багато. Вона має дуже капосний характер і «скидає» з себе все, що на ній будується. Гора хоче залишитися лисою. Вона поділяється на три частини: Русалчин та Відьомський яри та Мертвецький гай. Самі назви чого варті!

Лисою називали Михайлівську гору в районі Чортового беремища. Зараз це Володимирська гірка поряд з Михайлівським Златоверхим собором. Саме там було головне капище Перуна, якого було скинуто за наказом князя Володимира. Коли його скидали, чорти гірко ревіли. Отож урочище, де проходить сучасний фунікулер, має назву Чортове Беремище (горе, плач). Пагорб цей в давнину називали Перуновим.

Замкова гора, що на Кисилівці, теж змагається за звання Лисої. Вона ще має потаємну назву Києвиця. Києвицями в давнину називали жінок, яких вважали київськими відьмами. Славу Лисої гори заслужила і Юрковиця, вона ж гора Хорива.

Була ще одна лиса гора на лівому березі. Але на її місці зараз торговий центр «Квадрат» в районі сучасного бульвару Перова.

Ще є в Києві Відьмині кучугури в урочищі Горбачиха, яке омиває урочище Чорторий притоки Десенки.

А тепер згадаємо київську відунку Мотрю Варналій. Її послугами користувався Леонід Родзянко, який, прислухаючись до її порад, розбагатів. В цілком благополучному 1913 році вона порадила Родзянці продати будинки й «змотати вудочки». Успішний київський підприємець розпродав усе своє майно, згорнув бізнес і виїхав з сім’єю в Америку. Він запрошував з собою інших родичів, але вони лише кепкували з нього.

У Штатах Родзянко вигідно вклав вивезений капітал і швидко став мільйонером. А родичі в 1917 році завили вовками, лишившись всієї власності й постійно перебуваючи під страхом арешту. А ось обидва будинки Родзянка на Ярославому Валу (14а та 14б) збереглися, і одному з них мешкає театр «Сузір’я».

Гора Щековиця, або Олегова, стала містом мертвих ще у 18 столітті під час епідемії чуми. Цей найдавніше з київських кладовищ, некрополь видатних людей Києва радянська влада знищила і втулила на гору радіовежу «глушилку». Зараз від старого кладовища, відомого як Лук’янівське, лишилося лише два клаптика – мусульманський та старообрядницький цвинтарі.

А де ж жив київський Змій Горинич, з яким боролися Кирило Кожум’яка, Добриня Микитич та Котигорошко? Серед місць його проживання згадують такі. Смородинські печери на однойменному узвозі. Вони невеличкі, і навряд чи Змієві там було комфортно. Хіба що в дитинстві. Реп’яхів яр і зараз залишається порослим реп’яхами та бур’янами. А на Оболоні в районі річки Почайни є навіть вулиці Богатирська та Добринінська, та ще й скульптура Котигорошка.

Вразливим людям, які дивляться з Андріївської церкви, Андріївський узвіз теж нагадує велетенського змія, що повзе до храму. Щодо замку Ричарда на узвозі, то ця назва виникла й прижилася з легкої руки письменника Віктора Некрасова, якому він нагадав замок Ричарда Хоробре Серце з повісті Вальтера Скота «Айвенго».

Та найвірогідніше, що Змій жив за межами тогочасного Києва, під нинішньою Кирилівською церквою. За переказами там була Гадюча печера, що сягала самісінького пекла. Археологи знаходили в околицях цієї церкви підземні склепіння, вік деяких з них понад чотири тисячі років. Зараз ці пустоти замуровані, адже через них в церкві весь час виникають тріщини.

Отже, саме час згадати про Врубеля, який вів двобій між світлом і темрявою, доки темрява його не поглинула. Коли його запросили розмалювати Кирилівську церкву, то на порозі київського вокзалу він запитав, як туди потрапити. Йому відповіли: «То вам треба в дурдом». Справа в тому, що поруч з церквою розташована психіатрична лікарня, яка діє й понині. Але слова виявилися пророчі.

Потім Врубель закохався в дружину замовника Емілію Прахову. Покохав, як і все, що він робив безмежно, та кохання було невзаємним, і це зводило його з розуму. В храмі серед багатьох картин він намалював і найбільш відому Божу Матір з характерними очима, в якій увінчав свою кохану. Але і в рисах злих духів ми бачимо все ті ж великі скорботні очі Емілії. Попри все, Андрій Прахов запросив Врубеля розписувати й Володимирський собор. Художник примудрився вночі намалювати у притворі Богоматір зі спотвореним обличчям Прахової й кігтями, як у кішки. На цьому його кар’єра в Києві закінчилася, він переїхав до Москви, де його захопили демони.

У Михайлівському Золотоверхому соборі зберігалися мощі великомучениці Варвари. Там же виготовляли знамениті «каблучки Варвари» – золоті для багатих та сині з фініфті для менш заможних. Вони дарували здоров’я та вірність у коханні. Осип Мандельштам для вінчання з Надією Хазіною купив прості каблучки Варвари. Їхній шлюб витримав страшні випробування долі.