Кургани – окраса степу

Кургани та їх значення: поховання, дороговкази, місця сили, знаки належності. Рослинний світ курганів. Дике Поле. Юрій Безух.

Серед голого безмежжя степу повільно рухається чумацька валка. Ні за що зачепитися оку: ні деревця, ні кущика. Аж он вдалині замаячів курганчик, за ним – другий. Повеселіли чумаки – шлях обрано правильний...

Можна сказати словами Миколи Дєєва:

Они ландшафт равнинно-монотонный

Смогли разнообразить, оживить.

Перші кургани в наших краях почали насипати ямники, й відбулося це майже 5 тисяч років тому. Змінювалися раси, племена, народи, та всі вони шанували могили своїх попередників, іноді досипали їх, робили впускні поховання. Деякі (в Іванівці та Братському) й зараз слугують кладовищем. Власне про кургани як місця поховання скіфів та інших народів знають всі. Але значення курганів значно більше.

Не у всіх курганах знаходять поховальні камери. Здавна насипи певної форми слугували святилищами – місцями, де відбувалися певні релігійні дійства та обряди. Для їх будівництва вибирали особливі магічні місця енергетичної сили. Служили вони своєрідними храмами під відкритим небом.

Курган був місцем збору роду, племені чи й цілого народу. Невеликі – були мітками-знаками належності цієї землі та пасовищ певному роду.

На ідеально рівній поверхні, а такою якраз і є степ, людина бачить на віддаль близько 3 кілометрів, тобто на півгодини ходу. А ось якщо піднятися на двадцятиметровий курган, то круговид зростає до 20 кілометрів в одному напрямі, або 40 в діаметрі. А це вже відстань денного переходу. Тому й кургани розміщено не випадково. Вони служили дороговказом. Вздовж них проходили дороги: родові, племінні й царські. Так вздовж давньої скіфської дороги розташовані найбільші з царських курганів: Огуз, Козел, Солоха, Чортомлик, Олександрополь. Вони вели з древнього Пантікапею – Керчі – та Неаполя – Сімферополя – на північ. Пізніше стали мітками Солоного шляху з Кафи – Феодосії – до Золотих воріт Києва. А ще вони вказували на древню переправу, відому козакам, як Микитин перевіз. Чи не забагато честі для якогось Микити? Хоча існує легенда, що й Київ отримав своє ім’я від перевізника Кия. Насправді ця назва – Микитин перевіз – дуже древня й сягає до скіфських, кіммерійських часів. Адже на древній прамові всіх індоєвропейських (арійських) народів – санскриті –  «Микита» означає «корона». Коронний, царський перевіз!

Ми вже згадували про кургани як місця сили – особливої енергетики. Людина, що піднімається на курган, відчуває захват, захоплення, вона наче наближається до неба. Українці, як відмічають дослідники, зоровий народ. Інформацію ми черпаємо в першу чергу очима, зором, а ось в лісі та горах важливіші вуха, слух. Про відмінності українців-степовиків від їхніх лісових сусідів на заході та півночі писали наші національні генії Тарас Шевченко та Микола Гоголь.

Лише в степу людина завжди в центрі світу. Більш того, якщо ноги її на землі, то голова вже в небі. І в цьому теж відмінність від лісових народів, які живуть нижче дерев, сховані в лісі. Що вже говорити про людину, яка піднялася на курган, вивищилася над земним, буденним, матеріальним світом явленим – Яві, наближаючись до небесного, Божого, справедливого світу Праві. А той, кого торкнуло небесне крило, лине в казковий, чарівний, нескінчений поза простором і часом світ Уяви. Знизу це підсилюється світом Наві, світом предків, матеріальні рештки яких навіки полишені в землі. Тому різні народи шанували й відносилися як до святинь, до поховань своїх попередників.

І не випадковою була, зараз на жаль забута, традиція, коли, вшановуючи своє повноліття, перехід у самостійне, доросле життя, випускники сірогозьких шкіл зустрічали схід сонця 22 червня на Огузі. 

Людство поступово зрозуміло, що значення курганів значно більше, ніж археологічне, тому з 1980-х років розкопки-руйнування великих курганів зупинено.

На багатьох курганах стояли повернуті на схід сонця кам’яні баби – мамаї. В них складені на животах руки, які тримають чашу-чару, іноді ріг. Чаша – це символ брахмана, жерця, відуна, чарівника. Та й Мамай має-має. Той, що має ознаки і земного, і небесного, уособлює козацьку силу (шабля та спис) і єднає з небом (кобза та чара). Багато таємничих символів розміщено на кам’яних пам’ятках, але навіть ті, що збереглися в музеях, не стали предметом глибокого дослідження та вивчення.

Здається, знаємо про кургани вже чимало. Та ось зовсім недавно ми стали свідками, як кургани відкрили ще одну свою таємницю. Мова піде про видану у Кракові в 2012 р. книгу «Кургани «Дикого Поля» – культурна спадщина і прилисток українського степу». Її автори – мої добрі знайомі професори Варшавського університету Барбара Суднік-Войциковська та Херсонського університету Іван Іванович Мойсієнко. Впродовж 2004–2011 рр. вони обстежили понад 450 курганів, серед яких було обрано для вивчення 106 курганів, в тому числі два в нашому районі. Виявилося, що серед моря степів на курганах краще, ніж в заповідниках, збереглася первинна рослинність Дикого Поля. Всього виявлено 721 вид рослин, 69 з яких відносяться до рідкісних. Кургани «можуть становити анклави більш чи менш збереженої степової флори та рослинності». Вони «є важливими мікроцентрами степової біорізноманітності». Більш того, таке дослідження певною мірою відтворює історію зміни степового покриву впродовж тисячоліть. На превеликий жаль, книга вийшла лише польською мовою. Вона чекає національно свідомих, патріотично налаштованих меценатів, які профінансують її видання українською та знайдуть кошти для продовження вельми цікавих, піонерських робіт вітчизняних та польських вчених. Але є скорочений варіант презентації на дискі українською мовою. Він містить надзвичайно цікавий матеріал про всесвітню історію будівництва курганів, їх місце в археології та мистецтві, сучасний стан в різних місцях Європи та рослинний світ курганів. На слайдах достойно представлені наші Огуз та Козел. Хочу повторити свою думку, що коли прийде час відтворення наших курганів, треба буде обов’язково подбати й про відродження первісної флори, тим більше що вже є позитивні приклади кримчан. Закінчити мені хочеться словами авторів книги: «Кургани є культурною спадщиною України та об’єктом вивчення виключного значення».