Сценка у тролейбусі

     – В мене проїзний квиток. Показувати? – почув я за спиною і обернувся. Поруч знаходився молодий юнак, мабуть, студент. В руках тримав теку з паперами. Повертався додому після лекцій. Навпроти стояла молода красуня, кондуктор, вона відповіла хлопцеві:

     – Не треба! – і посміхнулася йому.

      Тролейбус пролетів відстань між універмагом «Україною» і проспектом Сталеварів і загальмував на зупинці. Відкрив двері і–  у вагон ринули нетерплячі пасажири, які поверталися з базару. Новоприбулі були всі як один пенсіонери. Тому дівчина не поспішала повертатися на своє місце.

      Останньою у вагон втиснулася низенька баба, в руках тримала повні кошики.

      – Дай пройти! – звернулася вона до старої кремезної людини, яка завмерла біля виходу.

      – Проходь! – прогудів він. – Як на базарі, то й копійки не уступиш. А тут місця їй мало!

      – Ну і впертий чолов`яга! – прокоментувала баба і повільно просунулася повз нього.

      Дівчина пройшла в кінець тролейбуса і знову повернулася до середніх дверей, де їхав юнак. Зупинилася біля нього.

      Тролейбус швидко минув кілька зупинок. Хтось сходив, серед них і кремезний чолов`яга, в останній раз порадивши бабі бути більш людянішою. Хтось втискувався у вагон, як на підбор усі пенсіонери, і тому дівчина їхала біля нас.

      Нарешті на проспекті Металургів юнак зійшов, і дівчина повернулася на своє місце, сіла там. А ми, пасажири, що залишилися, їхали собі далі на правий берег.

      Ех, юначе, юначе, який ти неуважний!