Неочикуване продовження сьомого доказу про існування Бога. Я почав молитися Богу. Я не молився Йому тридцять сім років, майже не згадував Його. Бог в людині. Він є або нема.
Дивись початок в «Сьомий доказ»
Я почав молитися Богу. Я не молився Йому тридцять сім років, майже не згадував Його. Я Його одкинув. Я сам бог, богочоловік. Зараз я постиг невеличку краплину своєї облуди.
Ні, не той я, за кого приймав себе. Коли посивіла моя голова, і вщухли пристрасті, і день повечорів, і пройдено, здавалося, такий великий шлях, тепер на самоті, отут в пустині, кинутий людьми, відчув до глибини душі своєї, що «слаб і немощен є чоловік, і все життя людське скорбне є». І коли відчув і збагнув малість і мізерність великих людей, і жорстокість, в обійми якої кинуто навіки мов у смрадну яму, і мізерну переходящість слова, пошани, здоров’я, сили і права, я подумав, що всі помилялись.
Помилялись Шевченко, Франко, великі руські мислителі. Шевченко, здається мені, через брак культури. «Немає Господа на небі». Звичайно, нема. І Матері Божої нема. Він не існує. Він є. Його нема.
І став думати, що страшно і вбого на світі, коли Його нема, як зараз, наприклад. Він є, Він був у Павлова, у Мічуріна і, очевидно, був у Дарвіна, як у людей найглибшого синтезу, як інфантільно, себто первісно, персоніфікована ідея прекрасного, ідея добра, себто, те що піднімає духовну структуру людини над звичайною сумою її фізіологічних процесів, робить людину доброю, людиною духовно високою, що дає людині почуття «сострадания», без якого людина не людина.
Бог в людині. Він є або нема. Але повна Його відсутність – се великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до Нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. І тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного безрадісного буття.
2.1.1946
Розтерзана й умучена душа моя до краю. Вже не борюся я, я вже молюся Богу: «Господи, владико живота мого. Дух празності, унинія, любоначалія, празнословія не даждь мі. Дух же ціломудрія, смиреномудрія, терпіння і любові даруй мені, рабу твоєму. І, Господи, царю, даруй мі зріти свої прегрешенія і не осуджай брата мого, благословен єси вовіки. Амінь». Читаю оці слова великого поета Єфрема Сірін, вникаю, тягнусь усім немічним своїм нещасним єством до них.
31.12.1946
Олександр Довженко «Щоденник».
P.S. Оця глибинна, одвічна потреба Бога, мабуть, двигала рукою Володимира Сосюри, коли він протягом двох днів 8-9 лютого 1949 року написав поему-легенду «Христос».
Ю. Безух
Чит. також про Бога й поняття духовності: Варни, крізь час і простір
Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
