Небажаний Бажан

Микола БажанПоет авангардист-футурист, Микола Платонович Бажан. Не лише юність, а й зрілість Миколи Бажана припали на переломну епоху. Епоху щирої омани чи вимушеної фальшивої гри в задушливій атмосфері тоталітарного суспільства. Бажан, на відміну від інших своїх поетів-сучасників, без особливих зусиль почав грати по нових правилах соцреалізму, залишившись при цьому інтелектуалом і енциклопедистом, тонко відчуваючи грані дозволеного. Барвисто-метафоричний, політонічний, він збагатив українську поезію високою культурою слова й образу, філософською напругою мислі.


Поет авангардист-футурист, Микола Платонович Бажан народився в 1904 році в єврейській родині в Кам’янець-Подільському, але його дитячі роки пройшли в Умані. Потім переїхав у Київ, де й прожив усе життя. Його квартира знаходилася якраз поверхом вище від квартири Павла Тичини. Помер у листопаді 1983 року, доживши до початку перебудови і переживши за віком і за роками життя своїх сучасників, класиків радянської літератури:
Павло Тичина, 1891–1967 (76),
Максим Рильський, 1895–1964 (67),
Володимир Сосюра, 1898–1965 (67),
Андрій Малишко, 1912–1968 (56).

Матеріали для цієї розвідки накопичувалися протягом років, а основними джерелами послугували дві книги. Це чудове прижиттєве видання до 75 літнього ювілею. Микола Бажан: «Доробок: вибрані поезії». – К.: Дніпро, 1979. – 375 ст. без будь-яких коментарів, бо класик був ще живий, та «Політ крізь бурю. Микола Бажан», 2002 з передмовою І. Дзюби, який пише: «над ним зависає відразливий німб не тільки більшовицько-ідеологічного, а й шкільного канону: радянська школа від початкової до вищої вбивала їх своїм казенним прочитанням». Отож хочеться доторкнутися до справжнього різнобарвного Бажана.

Спочатку Бажан входив до трійки авангардистів, куди, крім нього, входили Михайло Семенко та Гео Шкурупій. Це до них, своїх колишніх однодумців, приїжджав у 1924 році до Києва В. Маяковський. Про цей період свідчать ранні вірші М. Бажана:

в пику голих фей
блошицею брика матюк,
розкручений очкур галіфе.
сальто-мортало.
ТРЮК
картами скакуном захрюкаю
на скумливі шпальти.
ТІЛЬКИ ТРЮК,
ТІЛЬКИ САЛЬТО.

У стаккато шуму шімі,
Спотикались в шумі шімі
Це – любов.

           «Фокстрот» (1925)

На початку 1920-х років літературне поле звільнилося від старих класиків, які або виїхали, або їх знищили. В той час політика партії щодо літератури була ще досить ліберальною. Виникають різні літературні об’єднання, які як завжди гризуться між собою:
Авангардист-футурист Бажан.
«Кларнетист» Тичина.
Неокласик Рильський.
Входив Бажан і до понад революційного ВАПЛІТЕ.
Здавалося, що грандіозний соціальний катаклізм дасть нове життя Україні, розв’яже її творчі сили. «Сонячні кларнети» Тичини, «Під осінніми зорями» Рильського, різьблена тінь Бажана – яскравий спалах української поезії. Відгуки футуризму добре чути в його пізнішій забороненій поемі «Сліпці»:

Всі вади країни,
всі тіні віків
Ховає в безодню неситу
Око роззявлене сліпаків
Всевбирущий колодязь світу.

Предвічний не порух – останнє і перше
Бо рух –
як струна, що найвищим тремтінням
Пройнявши,
не зносить його й застига.
Так мудрість приходить,
знаючись нага,
Народжена безуму лютим кипінням.
Так думка, що в льоті нестерпнім шаліє,
Стає, досягаючи мудрості.
Так
В останнє майбутнє вступає козак,
Здолавши минулого злу веремію.
Подоланий
вихор минулого
вщух.

Стриножені і обережні.
Стоїть над нами вік, як чорний чистокіл,
І тінь його лягає на дороги.

Не лише юність, а й зрілість Миколи Бажана припали на переломну епоху, коли максимально ослаблюється роль узвичаєних форм регульованої людської поведінки, як то релігія, мораль, традиції.
Укріпившись, в тому числі й завдяки політики українізації, на Україні, більшовики з кінця 1920-х років різко міняють тактику. Починається епоха тоталітаризму, коли були знищені або замовкли назавжди більше 90% українських письменників. «Хвиля за хвилею винищувалася українська інтелігенція, винищувалася поголовно, дуже послідовно – від академіка до сільського вчителя. Перемішати в спільному казані суслівської саламахи, щоб ми стали однакові, щоб ми стали ніякі» (Олесь Гончар, 26.10.88).
Почалися психологічні проблеми, спричинені неймовірним тоталітарним тиском, атмосферою щоденної небезпеки, страху, нагнітання ненависті і взаємної підозрілості. Терор став не способом боротьби з єрессю, він став способом державного управління. «Виснажені до краю і подіями, й переживаннями, й думками, й прагненнями життя, багатства життя, повноти існування» (Юрій Яновський). «...практика повсякденної адаптації кожної людини, кожної сім’ї та інших мікроспільнот до страхітливих обставин, що стали звичайними... тактика виживання, логіка й аргументи самовмовляння, пристосування до повсякденності, формування просторової й часової структури подвійного життя й подвійного мовлення при усвідомленості їхньої халтурної, анекдотичної несправжності, форми виявлення та зняття неуникнених у житті кожної людини внутрішніх і міжособистісних суперечностей, напружень, конфліктів; деформація і руйнування мови, відчуття постійної немотивованої втоми, що поєднувалася з повсякчасною збудженістю, сексуальна агресія, домашня тиранія, пияцтво тощо» (Борис Дубин «Другая история»).
Епоха щирої омани чи вимушеної фальшивої гри в задушливій атмосфері тоталітарного суспільства.
Укладачі радянських підручників української літератури, виконуючи волю партії, зробили все, щоб підкреслити її другорядність, відбираючи далеко не найкращі твори й замовчуючи майже все хороше, навіть якщо там не було ніякої крамоли. Не кажучи вже про повну тишу щодо літератури емігрантської.

Бажан був футуристом і з задоволенням грав за придуманими правилами. Коли влада правила поміняла, він, на відміну від інших своїх поетів-сучасників, без особливих зусиль почав грати по нових правилах соцреалізму, залишившись при цьому інтелектуалом і енциклопедистом, тонко відчуваючи грані дозволеного. В 1930-ті роки його ім’я фігурує в матеріалах допитів письменників «ворогів народу».
Роман Росляком написав книгу про долю письменників у цей час. Один із перших розділів цієї книжки називається так: «Хто вони, агенти спецслужб?». І він дає відповіді на поставлене питання, називає імена. Юрій Смолич (агент «Стріла») ідентифікований як автор понад 70 донесень. До речі, Довженкова дружина, Юлія Солнцева, знала про цю сторону діяльності Смолича й не раз казала про те чоловікові. «В ответ он только улыбался», – пише вона у своїх спогадах («Довженко без гриму», 2014). Усміхався і продовжував товаришувати з автором донесень на себе. Напевно тому, що сам Смолич про те його попередив: мовляв, змушений це робити, але... І писав, але донесення більше нагадують репортажі «з петлею на шиї» – в режимі реєстрації подій, за мінімуму політичних оцінок.
Зі Смоличем Довженко товаришував до останнього. А от до іншого свого друга (років молодості, далі дружбі прийшов край), Миколи Бажана, митець ставився з неприхованою ворожістю – починаючи з років війни (про це свідчать «Щоденникові записи»). Та попри те, ніколи б я не подумав (пише автор), що й Бажан був серед тих, хто писав донесення – під псевдо «Петро Уманський». Підписки, правда, не давав, і, як констатував один із профі-начальників, «фальшивит, неискренен, как обычно».
Господи, як подумаєш: що ж виробляла та система, коли навіть Бажанові намагалась «підпиляти ніжки» – щоби не встояв, щоби в лайно вступив і тхнув ним за версту! Намагались тим лайном обдарувати всіх... І на які муки совісті те все покликувало! Читайте, читайте все те, не минаючи й останньої коми – хоча б тому, що такі системи і їхні «моральні кодекси» мають дивовижну здатність воскресати.
Щоб вижити, довелося не лише доносити, а й публічно паплюжити своїх друзів – Ю. Яновського та О. Довженка.

У воєнні роки Сталін допустив певні послаблення у висловлюванні патріотизму. Час війни, як не дивно, був одним з періодів підйому української літератури. Далі почався погром. М. Бажан громить свого друга М. Яновського. А молодий, запальний О. Гончар критикує відсталого М. Рильського. До кінця своїх днів М. Бажан твердив: «Мені соромно й досі».
Уже в післясталінську епоху, ніби не вірячи в свою недоторканість, лауреатство, у депутатську, лауреатську, академічну захищеність, М. Бажан витрачає свій хист на створення віршів про Леніні, робітничий клас. Він, навчений досвідом Пастернака, відмовляється від висування на Нобелівську премію.
Про зовнішність М. Бажана французька мистецтвознавець Валентина Дмитрівна Маркаде, коли його вперше побачилая. сказала: «Морда кирпича просит». Червоноликий, червонопикий Бажан страждав на підвищений тиск, викликаний постійним балансуванням над прірвою.
На відміну від Рильського, Тичини, Сосюри, де легко відрізнити поезію від ідеологічної каламуті, у Бажана ця каламуть не випадає в осад, а міцно скраплює цементом довершеної форми, лягає в підмурки великої і справжньої літератури. Зразком такої поезії є вірш про Сталіна «Людина стоїть в зореноснім Кремлі». А чого варта фраза: «...нова людина вже вміє вмирати інакше, достойніше, значніше»!

Бажаний Бажан – розумний тактик. Але є час «малий» ситуативний. І є час великий історичний.

Неправда це!
Нема кінця дорозі!
Останнього майбутнього нема!

Бажан видав українською мовою першу в світі енциклопедію кібернетики. Видав енциклопедію Шевченкознавства раніше, ніж росіяни подібну про Пушкіна. Правда, був змушений змінити назву на «Шевченківський словник», 2 томи (Історія українського мистецтва в 6 томах). Умів замилювати очі.
Він був іронічний ерудит і дотепний пересмішник. Поет барокової потуги «багатоярусного» розгортанні теми, винахідливого і розкішного сплетіння мотивів. Барвисто-метафоричний, політонічний, він збагатив українську поезію високою культурою слова й образу, філософською напругою мислі, став прикладом суворого і постійного опору бездушному синтементалізму, лінивому епігонству, сягнув загальнокультурних обріїв.
Бажан знайшов порятунок у європейській культурі, оспівуючи яку, рятувався правильними радянськими закінченнями.
В його творчості нероздільне переживання світу мистецтв – музики, архітектури. Він, мабуть, як ніхто, крім В. Гюго, не відчував так тонко значення архітектури – не просто як памяток чи символів епохи, а як символи безперервності людського розвитку, в доступності відкритості для всіх, зв'язок часів і народів. Те, що потім зробила друкована книга, а зараз робить Інтернет. Зміна епох не як «заперечення заперечення», а як розвиток, зміна. Але не заміна, а продовження – безперервність людської культури в її видимому доступному матеріальному значення. Оту безперервність в значенні покладання на плече меча у лицарів чи руки у жерців протягом віків і тисячоліть. Оте шляхетство і аристократизм людської культури, про яке пишуть Леся Українка, Юрій Косач, Оксана Забужко. Ота невидима Чаша Граалю, яка передається і з якої п’ють вибрані і достойні.
Про це його вірші та поеми: «Будівлі», «Київські етюди» («На площі», «Скелі Лувра», «Біг-Бен», «Біля Спаської вежі», «Італійські зустрічі»).
Для нього собори – це цілий світ:

Вічності білі собори гори Кавкасіоні;
О, музики благословенна соборність;
Радість мармуром давнім дана;
Шатри високої тиші, розкидані на осонні.

Готика для Бажана – це потреба і прагнення до неба.

Творчість М. Бажана – це «суміш вічного і минущого, грандіозного і дрібного, шляхетного і примітивного». «Природний майстер, один з піонерів інтелектуальної традиції з доказовою живоплотністю, темпераментною мефорикою і таким зображувальним «фарс-мажором», який до нього українська поезія не знала», – пише про нього Новиченко.

З ненадрукованого:

...Мовчи, не буди!..
Хай хоч на хвилину
Забуду життя.
Майну у країну
Думок і небуття.

Без мрій життя нема,
Холодна смерть – без мрій,
Коли душа мовчить німа
І відгуків не чути в ній.

Серед степу на могилі
Стоїм ми.
Десь ряднину з дикой силой
Друть громи.

Жара. Жага. Ядучий вітер вив.

Цвітіння тихий світ, невтоптаний слід
Перейдених стежок і пережитих літ,
Що пам’яттю тепер освічений для нас.

Труське й оглухле пустирище старості.

За кроком крок назад по життєвій путі
Бреду в минулу даль.

Коли вертаюсь в даль я по життю назад
По життєвій путі отак в минуле йду
Крізь мене ринуть дні, як відсвіт блискавиць.
О свічі на путях десятиліть,
О рідні риси дорогих облич, –
Світіть мені, не мовкніть, говоріть.

А на завершення – «Нічні концерти» («Криниця Леонтовича»):

…І він серед степу спинився, вслухаючись в гони і гони,
І луни і луни епохи, в сполохані людські серця.
Вони напливають – ці шуми, і думи, і гомони, й тони.
Немає для серця і пісні ані тишини, ні кінця.

Гармонія степу хвиляста, колосся співучі поклони,
Хорали могутнього неба, бреньлива ігра вітерця.
Хіба їх вмістити у звичні, уставлені давні канони?
Хіба для них стачить твойого маленького серця митця.

Не забывайте делиться материалами в социальных сетях!
Избранное: вопросы литературы
Свидетельство о публикации № 20015 Автор имеет исключительное право на произведение. Перепечатка без согласия автора запрещена и преследуется...


Стихи.Про
Микола БажанПоет авангардист-футурист, Микола Платонович Бажан. Не лише юність, а й зрілість Миколи Бажана припали на переломну епоху. Епоху щирої омани чи вимушеної фальшивої гри в задушливій атмосфері тоталітарного суспільства. Бажан, на відміну від інших своїх поетів-сучасників, без особливих зусиль почав грати по нових правилах соцреалізму, залишившись при цьому інтелектуалом і енциклопедистом, тонко відчуваючи грані дозволеного. Барвисто-метафоричний, політонічний, він збагатив українську поезію високою культурою слова й образу, філософською напругою мислі.
Краткое описание и ключевые слова для: Небажаний Бажан

Проголосуйте за: Небажаний Бажан


    Произведения по теме:
  • Київ в житті і творчості російських літераторів
  • Київ в житті письменників. Відомі літератори, їхній зв’язок із Київом: Василь Жуковський, Шолом-Алейхем, Володимир Маяковський, Олександр Куприн, Анна Ахматова, Володимир Висоцький, Віктор Некрасов.
  • Сорок років на Голгофі
  • Нарис про Павла Тичину. Трагедія літературного генія, який зостався автором одної книги. Внутрення еміграція талановитого поета в радянські часи. Ранній і пізній Тичина. Вибір шляха в літературі.
  • "Ясні хвилини пам’яті..."
  • Поет Микола Шпак (1909 - 1942). 8-й нарис

  • Светлана Скорик Автор offline 7-07-2022
Блестящая статья. Поставила пять звёзд. Вот здесь вы проявили себя во всём блеске, это настоящее исследование, всестороннее и глубокое.
  • Валерий Кузнецов Автор offline 9-07-2022
"Издал энциклопедию Шевченковедения раньше, чем русские говорили о Пушкине" - что хотел сказать автор? "Кобзарь" Шевченко издан в Петербурге в 1840 году, "говорить о Пушкине русские" начали в тридцатых годах 19 века.
"Творчество М. Бажана – это «смесь вечного и преходящего, грандиозного и мелкого, благородного и примитивного». "Природный мастер, один из пионеров интеллектуальной традиции с доказательной живой изгородью, темпераментной мефорикой и таким изобразительным «фарс-мажором», какой до него украинская поэзия не знала», – пишет о нем Новиченко." - набор общих, если не бессмысленных,  мест и звонких фраз - так можно (а нужно ли?) говорить о каждом поэте.
 
  Добавление комментария
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: