ЗОРЯ Григорію Лютому В нічнім степу, безмовнім і безкраїм, Широким шляхом я то йшов, то біг — I всі зірки, мов перелітна зграя, Летіли наді мною в той же бік. Та ось одна із них, зірок небесних, Раптово пада – просто на очах, I слід її все небо перекреслив, Немов чернетку, щоб нове почать. Я підійшов, підняв її, погладив, Підкинув, мов горобчика: «Лети!» Та пада зірка. Підлетить — і пада. «Яка, — сказав, — безсила, зірко, ти!» Вона на мене сумно подивилась, Вона мене назвала на ім'я, Вона сказала: «Я не притомилась. Я через те упала, що твоя. Колись була тобі я провідною — В житті вела тебе я, далебі, Та ти забув звірятися зі мною — Під ноги тільки дивишся собі. Все дивишся, щоб ніг не замочити, Усе щоб не спіткнутися, бува. Чого ж мені вгорі отам світити? Упала я, хоч я іще жива. Я смерті не віщую, то — неправда. Якщо зоря упала з висоти, Це означа, що хтось ту зірку зрадив, Що зрікся хтось високої мети. I ти... — Вона затнулася на слові, Вколовши промінцем моє плече. — А втім, я, може, піднімуся знову. Надія є: ти ж молодий іще». I я пішов. Крізь нетрі бурелому. Крізь чагарі. Через відьомський ліс. Я пам'ятав сузір'я, у якому Моя зоря пишалася колись. Мені пройти вдавалося, на подив, Де поламали б ноги і чорти. Траплялося, що я ішов по водах, Бо саме там повинен був іти. Я іноді робив непевні кроки, Я спотикався, я збивався з ніг, Але не впав, бо думав про високе, I через це упасти я — не міг. Я йшов. Зірки зривались прямовисно. Упало безліч їх. Зійшла — одна. Мій братику, мій друже, придивись-но: Ото, вгорі, — вона чи не вона?.. Перевод с украинского
Евгения Пугачева Звезда
Григорию Лютому В ночной степи – ни звука и ни края – дорогой шел, переходил на бег, и звезды надо мной, как птичья стая, неслись туда, куда и человек. Но вдруг одна из них, сорвавшись слепо, мелькнув, упала – просто на очах, и след её перечеркнул все небо, как черновик, чтоб снова все начать. Я подошел, поднял её, погладил, подкинул, как воробышка: «Лети!» Но падает звезда. «Ах, Бога ради… Ты, видно, обессилела почти!» Она печально на меня взглянула и назвала по имени, и я услышал, как, понурая, вздохнула: «Я потому упала, что твоя. Была тебе когда-то путеводной – вела по жизни, по твоей судьбе, но ты забыл меня – теперь охотно взираешь только под ноги себе. Все смотришь, чтобы не промокли ноги, чтоб не споткнуться – разве не права? Зачем тебе он нужен – свет высокий? Упала я, хотя ещё жива. Я смерти не вещую – ложь все это, а коль звезда упала с высоты, её, конечно, кто-то близкий предал, отрекся от возвышенной мечты. И ты… – Она не подобрала слова, кольнувши лучиком мое плечо. – А может статься, поднимусь я снова. Надежда есть: ты молод так ещё.» И я пошел, ломясь сквозь дебри споро. Сквозь ведьмин лес, сквозь чащи, гущиной. Я помнил то созвездие, в котором моя звезда ещё гордилась мной. Шел напрямик – какие там обходы! – хоть тут чертям не одолеть пути. Случалось мне идти по талым водам, но только так я должен был идти. Я ошибался иногда жестоко, я спотыкался, я сбивался с ног, но выстоял – я думал о высоком, а потому упасть никак не мог. Срывались звезды, пролетая близко. Упало много. А взошла – одна Братишка, друг мой верный, приглядись-ка: Вон там, вверху, – она иль не она?..
Подборка стихотворений по теме Геннадій Літневський "Зоря" - Поэтические переводы. Краткое описание и ключевые слова для стихотворения Геннадій Літневський "Зоря" из рубрики : Геннадій Літневський "Зоря". Перевод с украинского Евгения Пугачева.
Проголосуйте за стихотворение: Геннадій Літневський "Зоря"
Геннадій Літневський "Душа твоя – хмарина...". Перевод Евгения Пугачева. Твоя душа – лишь тучка в небе. Сейчас она – как белый лебедь... как белый, но уже медведь. Кто подберет
