А. Катрич "Рахиль": перевод с украинского

Андрей Катрич

Рахіль

Кричить Рахіль: "Та де ж мої діти, де?"

Ні душі, лиш пустий коридор гуде

Та шкребе лиховіття в холодне вікно,

А Рахіль все сидить та горнеться в рядно...

А Рахіль все кричить та ковтає біль,

Розкида по куткам тисячі божевіль.

На підлозі вчорашній уламками скла

Виклада силуети, склада імена

І збира відголоски тонких голосків –

Сніп незрілих, зелених, ламких колосків,

Що ковтнули би сонця, взяли би води,

Потягнулись би в небо, дали би плоди,

Та в руках сивий попіл і тліле дрантя –

Нема ходу в минуле, нема вороття.

Над сколошканим містом ревун голосить.

Чого нині шукати? Що в неба просить?

Схаменеться, прокинеться – лишиться біль.

Іудея не та і Рахіль – не Рахіль.

Катерина, Ярина... – її імена,

Та немає дітей – тільки туга одна...

Рахиль

(Перевод Максима Фадеева)

Кричит Рахиль: "Где мои дети, где?".

Ни души, лишь пустой коридор гудел,

Лихорадка скреблась в ледяное окно,

А Рахиль всё сидела, кутаясь в полотно...

А Рахиль всё кричала, глотая боль,

Разбросав по углам бедолаг без мозгов.

На полу из вчерашних обломков стекла

Силуэты сложила, составила имена.

Собрала отголоски тоненьких голосков –

Сноп незрелый зелёных, ломаных колосков,

Что глотнули солнца, выпили бы воды,

Потянулись к небу, превратившись в плоды,

Но в руках серый пепел, да тряпок тлен –

Нет прохода в былое, возврата нет.

Лишь сирена в напуганном городе голосит.

Что же ныне искать? Что у неба просить?

Пробудиться, опомниться, боль испив.

Иудея не та, и Рахиль – не Рахиль.

Катерина, Ирина... – её имена,

Нет детишек – только тоска одна...