Л. Костенко «Ой, із загір'я сонечко...»: перевод

Ой, із загір’я сонечко, з загір’я.
Із-за далеких марев і морів,
Щоранку йде в холонучі сузір’я
Одвічний дим одвічних димарів.

Чабанська ватра тліє коло заватри,
На довгій палі шелестить стiжок,
І бурелом громіздко, мов гекзаметри,
Лежить у лісі поперек стежок.

Співає ліс захриплими басами,
Веде за повід стежечку худу.
І це вже, певно, зветься небесами,
Бо я уже над хмарами іду.

Тут в небі тихо. Ані шум потічка,
Ні вітру шум, ні пташка лісова.
І тільки десь Іванова Марічка.
Із того світу кличе його: – Йва-а-а!..

Ой, из загорья солнышко, со взгорья,
Из-за морей далёких и сквозь сны,
Под утро – в неба стынущие зори
Извечный дым извечных труб печных.

Костёр чабанский тлеет, чтоб не замер,
На жерди сена шелестит стожок,
И бурелом, громоздкий, как гекзаметр,
В лесу засыпал тропы поперёк.

Вступает лес охрипшими басами,
Ведёт за повод тропочки струну.
И это, видно, всё под небесами,
Ведь я уже в надоблачном плену.

Здесь, в небе, тихо. Ручейка не слышно,
Не веет ветер, не всплакнёт сова.
И лишь Ивана издали Маричка
Зовёт из света горнего: – Ива-а-а!..