БОРИС ПАСТЕРНАК .
РОЖДЕСТВЕНСКАЯ ЗВЕЗДА
Стояла зима.
Дул ветер из степи.
И холодно было Младенцу в вертепе
На склоне холма.
Его согревало дыханье вола.
Домашние звери
Стояли в пещере,
Над яслями теплая дымка плыла.
Доху отряхнув от постельной трухи
И зернышек проса,
Смотрели с утеса
Спросонья в полночную даль пастухи.
Вдали было поле в снегу и погост,
Ограды, надгробья,
Оглобля в сугробе,
И небо над кладбищем, полное звезд.
А рядом, неведомая перед тем,
Застенчивей плошки
В оконце сторожки
Мерцала звезда по пути в Вифлеем.
Она пламенела, как стог, в стороне
От неба и Бога,
Как отблеск поджога,
Как хутор в огне и пожар на гумне.
Она возвышалась горящей скирдой
Соломы и сена
Средь целой вселенной,
Встревоженной этою новой звездой.
Растущее зарево рдело над ней
И значило что-то,
И три звездочета
Спешили на зов небывалых огней.
За ними везли на верблюдах дары.
И ослики в сбруе, один малорослей
Другого, шажками спускались с горы.
И странным виденьем грядущей поры
Вставало вдали все пришедшее после.
Все мысли веков, все мечты, все миры,
Все будущее галерей и музеев,
Все шалости фей, все дела чародеев,
Все елки на свете, все сны детворы.
Весь трепет затепленных свечек, все цепи,
Все великолепье цветной мишуры...
...Все злей и свирепей дул ветер из степи...
...Все яблоки, все золотые шары.
Часть пруда скрывали верхушки ольхи,
Но часть было видно отлично отсюда
Сквозь гнезда грачей и деревьев верхи.
Как шли вдоль запруды ослы и верблюды,
Могли хорошо разглядеть пастухи.
– Пойдемте со всеми, поклонимся чуду, –
Сказали они, запахнув кожухи.
От шарканья по снегу сделалось жарко.
По яркой поляне листами слюды
Вели за хибарку босые следы.
На эти следы, как на пламя огарка,
Ворчали овчарки при свете звезды.
Морозная ночь походила на сказку,
И кто-то с навьюженной снежной гряды
Все время незримо входил в их ряды.
Собаки брели, озираясь с опаской,
И жались к подпаску, и ждали беды.
По той же дороге чрез эту же местность
Шло несколько ангелов в гуще толпы.
Незримыми делала их бестелесность,
Но шаг оставлял отпечаток стопы.
У камня толпилась орава народу.
Светало. Означились кедров стволы.
– А кто вы такие? – спросила Мария.
– Мы племя пастушье и неба послы,
Пришли вознести Вам Обоим хвалы.
– Всем вместе нельзя. Подождите у входа.
Средь серой, как пепел, предутренней мглы
Топтались погонщики и овцеводы,
Ругались со всадниками пешеходы,
У выдолбленной водопойной колоды
Ревели верблюды, лягались ослы.
Светало. Рассвет, как пылинки золы,
Последние звезды сметал с небосвода.
И только волхвов из несметного сброда
Впустила Мария в отверстье скалы.
Он спал, весь сияющий, в яслях из дуба,
Как месяца луч в углубленье дупла.
Ему заменяли овчинную шубу
Ослиные губы и ноздри вола.
Стояли в тени, словно в сумраке хлева,
Шептались, едва подбирая слова.
Вдруг кто-то в потемках, немного налево
От яслей, рукой отодвинул волхва,
И тот оглянулся: с порога на Деву,
Как гостья, смотрела звезда Рождества.
1947 г.
Переклад з російської Лорини Тесленко
РІЗДВЯНА ЗІРКА
Зимова доба.
I вітер зі степу.
I холод студив немовля у вертепі
на схилі горба.
Та грів його подих легенький вола.
Стояла худоба
в печери подобі.
Над яслами – дихання тепла імла.
Постельну труху обтрусивши з дохи
й зернятка просяні,
дивились з кургану
спросоння на північ у даль пастухи.
У далі там поле в снігу і гробки,
надгробки, штахети,
голобля в заметі,
і в небі над цвинтарем сяють зірки.
А поруч, до цього незнаним вогнем,
тремтлива, як плошка
у шибці сторожки,
леліла зоря. На путі – Віфлеєм.
Вона пломеніла, як стіг, в стороні
від неба і Бога,
підпалом розлогим,
як хутір в пожежі і тік у вогні.
Як скирта соломи і сіна, вона
у висі горіла.
I Всесвіт збудила,
стривожила світ новизною сповна.
Над нею загравою німб палахтів.
Щось значив... Що саме?
Трьома мудрецями
почутий той зов небувалих вогнів.
За ними везли на верблюдах дари.
ішли віслюки малорослі, в утомі
повільно спускались, обачно, з гори.
I дивним видінням тієї пори,
що буде, – вставало прийдешнє по тому.
Всі мрії, світи і століть всіх думки.
Майбутнє усіх галерей і музеїв,
і все, що утнуть чародії і феї,
ялинки усі, снів дитячих казки.
Тепло променистих свічок і всі пута,
уся пишнота мішури, всі ляльки...
...Злий вітер зі степу продовжує дути...
...Всі яблука й кульки усі палахкі.
Частину ставочка верхівки вільхи
ховали, та частку все ж бачили люди
крізь гнізда граків і гіллясті верхи.
Як йшли вздовж загати осли і верблюди –
за цим слідкувати могли пастухи.
– Ходім з усіма, поклонімося чуду, –
сказали, запнувши свої кожухи.
По снігу чвалали, аж гаряче стало.
Яскрава галява... Листами слюди
за хатку – сліди від босої ходи.
I пси на відбитки нервово гарчали
в бентежному світлі нової звізди.
На казку морозна та ніч була схожа.
З покритої снігом гірської гряди
ступав хтось незримо весь час в їх ряди.
Вівчарки брели, озирались сторожко,
тулились до ніг і чекали біди.
По тому ж шляху, по оцій же місцині
ішло кілька янголів в гущі юрби.
Без плоті, без тіні, незримі людині,
та крок залишав відпечаток стопи.
Вже кедри світанок окреслив, коли
зібрався за каменем натовп народу.
Питає Марія: – Якого ви роду?
– Ми плем’я пастуше і неба посли,
воздати хвалу вам обом ми прийшли.
– Всім разом не можна. Пождіть біля входу.
У передсвітанковій попільній млі
товклися погоничі і вівчарі,
сварилися з вершниками пішоходи,
при довбанці – для водопою колоди –
верблюди ревли, і брикали осли.
Останні зірки ніжна ранку рука,
як порох золи, прибира з небозводу.
I тільки волхвів з чималого наброду
у пагорба отвір Марія впуска.
Він спав, такий сяючий, в яслах із дуба,
як місяця промінь у тіні дупла.
А гідна заміна овчинної шуби –
то губи ослячі і ніздрі вола.
Стояли у сутінках, мліли від дива.
Шепталися, ледь добирали слова.
Ліворуч від ясел, у тьмі, шанобливо
хтось раптом відсунув рукою волхва,
і той озирнувся: з порога на Діву
як гостя дивилася зірка Різдва.
Б.Пастернак Рождественская звезда
переклад з російської
2 Проголосовало
